Особистий сайт Коваленка Сергія Івановича

«Чорнобильський набат» Реквієм

Виховні досягнення. Вшанування пам’яті загиблих і померлих внаслідок аварії на ЧАЕС; виховання почуття любові до людини, до землі, до держави.

Голос із мікрофону.

Хто квітень наш отак підступно зрадив,

Що стільки горя, аж рида весна?

І хто тепер такій біді зарадить?

Щоб жив Дніпро і, щоб жила весна.

(На сцену виходять двоє ведучих).

1-й ведучий. Райцентр Чорнобиль... Невелике, миле серцю, провінційне українське містечко, яке потопає в зе­лені садів. Влітку тут любили відпочивати багато киян, москвичів. Жили в невеликих дерев’яних одноповерхових будиночках, готували на зиму солонощі й варення, збира­ли гриби, ніжились на чистих піщаних берегах Київського моря, ловили рибу в Прип’яті.

2-й ведучий. І здавалось, що напрочуд гармонійно прижились тут краса поліської природи і заховані в бетон чотири блоки атомної електростанції, розташовані недалеко, на північ від Чорнобиля. Так здавалось,.. А тоді...

1-й ведучий. ...Місто спало. Була тепла квітнева ніч, одна із найкращих ночей року, коли листя зеленим ту­маном проступало на деревах.

Спало місто Прип’ять, спала Україна, вся наша країна спала, іще не знаючи про величезне нещастя, яке ступало на нашу землю.

1-й читець.

Птахи складають гімн весні,

Всміхаються до сонця квіти,

А пам’ять лине в моторошні дні, —

Гудуть жорстокі дзвони квітня.

(Звучать дзвони).

1 ведучий. У ніч з 25-го на 26-е квітня 1986 року над чет­вертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велетенське полум’я.

2-й читець.

Обпекло, обпалило, — у кров,

У життя запеклося.

Що несе воно дітям і нашим

Прийдешнім літам?

А довкола жита піднімались

І ростом ішли у колосся,

Довірялись птахи небесам і лісам, і вустам.

Ще збагнули не всі і не вся,

Що вогонь — смертоносний.

Що нечутко вбиває і корінь,

І землю, і цвіт.

Що не вийти дитинству на

Теплі ожинові роси.

Не знайти на світанку

Над Прип’яттю вчора залишений слід.

2-й ведучий. Аварія на Чорнобильській АЕС. Смер­тоносне полум’я зловісної пожежі висвітлило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших — вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію.

3-й читець.

Безумство хоробрих — вогонь на вогонь:

І полум’я серця, і вітер долонь.

Де подих і подвиг — в єдине злились,

Як рідна земля і розбурхана вись.

Безумство хоробрих — життя за життя.

Щоб тільки лишились і мати, й дитя.

Не всі виживають — та житиме світ —

І спів материнства, і день-первоцвіт.

1-й ведучий. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежники з охорони АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком.

2-й ведучий. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта Кибенка. Вони ринули у вируюче полум’я — у смертельну радіацію — не за наказом командира, а за законом совісті. Рятува­ли станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.

1-й ведучий. Вогонь усе лютував. Не вщухав. Лейтенант Правик по рації передав виклик номер «три», за яким усі пожежні машини Київської області повинні негайно виру­шити до Прип’яті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Леонід Телятников. «Ніколи в житті, — скаже він потім, — не було в мене дороги важ­чої, ніж ця — завдовжки у хвилини. З неймовірним тріском палала величезна площина покриття над машин­ним залом і допоміжним корпусом, навкруги разом із вог­нем — задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чо­боти, бризками осідав на одязі, в’їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки, болю».

2-й ведучий. Тищура, Ващух, Правик, Кібенок обслуговували найнебезпечнішу ділянку...

1-й ведучий. Відвага... Для пожежного — це невід’ємна професійна риса, без якої ніяк не можна.

2-й ведучий. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою зви­чайну роботу.                                                         

1-й ведучий. О, ні! Це був смертельний грець, з яко­го хлопці вийшли переможцями, 28 чоловік двох кара­улів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість чоловік загинули майже одразу. Так вони жили, працювали і увійшли в безсмертя.

2-й ведучий.

Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші батьки на війні.

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці.

Пам’ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

1-й ведучий.  Усі вони — молоді, вродливі, мужні. Вічна пам’ять їм, низький уклін від усього людства. Навічно заснули герої-пожежники на підмосковному Митинському цвинтарі. Скромні плити з червоними зірками будуть нагадувати нам і майбутнім поколінням їх імена!

2-й ведучий. Не буде їх більше з нами...

1-й ведучий. Шес­теро прекрасних молодих хлопців дивляться на нас із стін пожежної частини Чорнобиля, і здається, що погля­ди їхні скорботні, що застигли у них і гіркота, і докори, і німе запитання: як могло таке трапитись?

2-й ведучий. Але це тепер так здається. А тоді, у ту квітневу ніч, у хаосі і тривозі пожежі, не було в їхніх погля­дах ні скорботи, ні докору. Ніколи було, вони працювали.

1-й   ведучий.   Вони   рятували   атомну  станцію, Прип’ять, Чорнобиль, Київ, усіх нас.

2-й ведучий. У божевільному вирі життя давайте в цей день на хвилину помовчимо і згадаємо 26-те квітня 1986 року. Згадаємо і спробуємо надалі не забувати про нього, бо коли вмирає пам’ять про мину­ле, це минуле може повторитись.

1-й ведучий. Вшануємо пам’ять загиблих і померлих внаслідок аварії на ЧАЕС хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання).

2-й ведучий. У важких умовах вдалося загасити поже­жу, попередити її розповсюдження на інші енергоблоки... Суворий екзамен тримали не тільки пожежники, а й транспортники, будівельники, медики, спецчастини хімзахисту, підрозділи охорони, міліції, повітряного транспорту. Усі діяли героїчно і самовіддано.

1-й ведучий. Допомога в Чорнобиль йшла з усіх сторін. На ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС працювали і наші односельчани.

Сьогодні в нашому залі присутній ліквідатор Чорнобильської аварії. Запрошуємо вас піднятись на сцену.

(Виступ ліквідатора).

Питання:

• Як ви дізнались про катастрофу на ЧАЕС?
• Як ви потрапили до Чорнобиля?
• Яку роботу ви виконували?
• Розкажіть, будь ласка, як все відбувалось.
• Хто працював над подоланням наслідків аварії?
• Що б ви хотіли побажати теперішнім школярам?

2-й ведучий. Дякуємо вам, шановні, за вашу мужність і відвагу, за те, що врятували життя нам, а надалі і нашим дітям.

1-й ведучий. Поля і луки, ліси і озера, річки і став­ки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чор­ною хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітують і ро­дять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів. Чор­ний круг невідомо скільки років залишиться незагой­ною раною на лоні природи, закарбується в серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, облаштовані місця, могили своїх батьків.

4-й читець.

Прилетіли птахи навесні,

Натомили у польоті крила —

Знову чути щебет і пісні,

І тривоги стримати несила.

Чи безпечні пущі і ліси?

Чи немає для життя загрози?

Слухаю пташині голоси,

А на очі напливають сльози.

5-й читець.

Радіаційна днина б’є на сполох,

Радіаційні стогнуть небеса.

Наш вік — як доля, а не спомин,

Як хліб душі, як мамина сльоза.

Наш вік — він атомний, космічний.

І ми — розвідники його життя.

Ми завжди тимчасові, а не вічні,

І як прожити — не дано знаття.

1-й ведучий.

За днями дні мина повільно рік,

За днями дні — і другого немає.

Нехай же лихо наше проминає

І в світі не повториться вовік.

2-й ведучий.

Хай стане мир міцнішим устократ,

Хай над землею чисте небо буде,

Чорнобиль — попередження, набат,

Його уроків людство не забуде!

1-й ведучий.

Не забуваймо і ми цієї трагедії!

2-й ведучий.

На цьому наш реквієм закінчено. До побачення!