Ми із того краю, де сопілка грає
Свято
Роботу підготувала педагог-організатор Артемівського НВК «ДНЗ-ЗОШ І-ІІІ ступенів» Коваленко С. Д.
Ведуча. Доброго дня, шановні гості, вчителі, учні, всі присутні в нашому залі.
Ведучий. Запрошуємо вас на свято «Ми із того краю, де сопілка грає».
Ведуча. Україна - це край, де ми народились і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші діди і прадіди. Україна - це земля з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею, мудрими і талановитими людьми.
1-й читець.
Дзвін шабель, пісні, походи, воля соколина,
Тихі зорі, ясні води — моя Україна.
Синь гаїв, поля, світання, пісня солов’їна,
Ніжний шепіт і зітхання — моя Україна.
2-й читець.
Сонце на небі і зоряна ніч солов’їна — моя Україна,
Мамина пісня і мамина тиха сльозина — моя Україна,
Батькове слово і врода небесна калини — моя Україна,
Слово молитви і лагідний усміх дитини — моя Україна.
Ведучий. На світі є багато чудових країн за далекими морями, за синіми океанами. Але для кожного з нас немає ріднішої за Батьківщину.
3-й читець.
Зацвітає калина, зеленіє ліщина,
Степом котиться диво-луна,
Це моя Україна, це моя Батьківщина,
Що, як тато і мама, — одна.
Ведуча. Україна - це повноводні, широкі ріки, голубі озера, пишні вишневі сади, калинові гаї, колосисті ниви, різнобарвні луги, безмежні поля, солов'їні співи, журавлині клини.
4-й читець.
Є багато країн на землі,
В них озера, річки і долини...
Та найкраща завжди - Батьківщина.
Є багато квіток запашних,
Кожна квітка красу свою має.
Та гарніші завжди поміж них
Ті, що квітнуть у Рідному Краї.
Є багато пташок голосних,
Любі-милі нам співи пташині,
Та завжди наймилішими з них
Будуть ті, що у Рідній Країні.
І тому найдорожчою нам
Є і буде у кожну хвилину
Серед інших країн лиш одна,
Дорога нам усім - Україна!
(Пісня «Україно»)
Ведучий. Як немає кращого неба, ніж небо України, так і немає кращої землі, ніж наша Україна. Посеред щедрих степів і ланів широкополих пливе Дніпро-Славутич — історичний символ і образ України. Дніпро тече крізь серце златоглавого Києва - столиці України, й котить свої хвилі до Чорного моря, яке єднає нас із народами всього світу.
Ведуча. Батьківщина - це твоє рідне слово. Любов до Батьківщини не можлива без любов і до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, - це людина без роду і племені.
5-й читець.
Живи вкраїнське слово, процвітай!
В кожну сім’ю й оселю завітай,
Де люблять і шанують рідний край,
Щоб пам’ятали нині й назавжди,
Якого роду доньки ми й сини.
Красу своєї мови бережи,
Бо житиме вона - то житимемо й ми.
Ведучий. Ми маємо вчитися поважати мову кожного народу, нікого не переслідувати з мовних причин, але твердо вимагаємо: хто обрав Україну своїм рідним домом, то хай не цурається її мови. Ведуча. Тому пропонуємо трохи посміятися.
(Читають гумореску)
Ведучий. Наші предки завжди нас надихали і застерігали, щоб ми завершили розпочату ними справу із відродження національної держави.
Ведуча. І ця пора прийшла і визначилась у Декларації про незалежність України від 16 липня 1990 року та в Акті про незалежність України від 24 серпня 1991 року.
Ведучий. У народі рідна Україна проглядалася через символ калини, яка своїми гронами, мов вічним вогнем, зігрівала любов до матері-Вітчизни.
(Звучить пісня «Про калину»).
Ведуча. Калина як мовчазний свідок нам нагадує нечуваний голодомор, сталінські катівні, винищення української інтелігенції.
1-й читець.
Ні труни, ні хреста, ані тризни!
Прямо в яму навіки-віків.
Чорна сповідь моєї Вітчизни
І її затамована біль...
О, як же ти не вмерла, Україно,
Бо скільки ж то зловісницька мета
Звела людей приречених безвинно, -
І ніхто за це ні в кого не спитав.
Образу хліба вклонімося,
Сиріч Людині,
Високочолому сіятелю землі.
Істинно, люди: живемо не хлібом єдиним,
Істинно, так... коли маємо хліб на столі!
Ведучий. Нас хотіли і духовно умертвити: в повітря висаджували церкви, руйнували архітектурні та історичні пам’ятки, душили рідне слово, культуру, традиції.
Ведуча. І на останок отруїли Чорнобилем, засіяли українську ниву горем та людським відчаєм.
1-й читець.
За днями дні — минув повільно рік,
За днями дні - і 25-й вже минає.
Нехай же лихо наше проминає
І в світі не повториться. Ні! Ні!
Хай стане мир міцнішим у стократ,
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль - попередження, набат.
Його уроків людство не забуде.
Ведучий. Ми пережили тяжку і трагічну історію, але Україна для нас ніколи не була мачухою, а ненькою, котра нас, мов пташенят, брала під своє тепле крило і вчила людської мудрості і вічно вела до світла знань.
Ведуча. А інтерес до знань чогось упав, мало хто переживає, що мало знає. Це дуже прикро: без знань, мудрості ми не зможемо побудувати цивілізовану суверенну Україну, не зможемо зайняти провідне місце серед європейських народів.
Ведучий. Нам, молодим, неодмінно треба зрозуміти, що наша ненька-Україна без знань, як без землі, як без господарства, не зможе стати країною добробуту і щастя.
Ведуча. І ми вас закликаємо перейнятися гаслом: «Наші знання - у вінок слави любимої України».
Ведучий. Україна вступила в нове тисячоліття з новою концепцією освіти. Адже це тисячоліття, як очікується, буде епохою розвитку людини, епохою очищення людських душ від усілякої скверни - бруду, жорстокості, насильства.
Ведуча. Нам потрібні освічені люди, бо тільки високодуховна, компетентна особистість може гідно виконувати свою високу місію на землі. Тільки така людина може перетворити державу диктатури на державу свободи. У нас має панувати культ освіти, культ культури, культ науки.
(На фоні музики виконується вірш).
2-й читець.
Не розчаровуйсь в Україні -
Немає єдності у нас,
То наша головна провина
За весь неволі довгий час.
Не розчаровуйсь в Україні,
А зрозумій її печаль,
Що робиш ти для неї нині -
У себе спершу запитай.
Не розчаровуйсь в Україні,
Вона свята, а грішні ми,
В її недолі часто винні
Її ж бо дочки і сини.
Не розчаровуйсь в Україні,
Ідеї волі певним будь.
Бо тільки той є справжнім сином,
Хто вміє неньки біль збагнуть.
Не розчаровуйсь в Україні,
Вір, що мине важка пора.
Розквітне пишний цвіт калини
В садах достатку і добра.
3-й читець.
Я з того краю, де ростуть смереки,
Я з того краю, де живуть лелеки.
Я з того краю, де сопілка грає,
Я з того краю, де журби немає.
Я з того краю, де росте калина,
Мій рідний краю, я твоя дитина.
(Звучить пісня «Україночка»).
(На фоні музики звучить вірш).
4-й читець.
Моя Батьківщина - це вишеньки цвіт
І верби над ставом, й калина.
Моя Батьківщина - це мрії політ,
Це рідна моя Україна!
Моя Батьківщина - це наша сім’я,
Затишний куточок і хата.
Це мама, татусь, бабця, дідо і я,
Всі рідні і друзів багато.
Моя Батьківщина - це злагода й мир
Та небо бездонне й чудове.
Це пісня чарівна, що лине до зір,
Й дитинство моє світанкове.
Моя Батьківщина - ліси і поля.
Від них в нас і радість, і сила.
Це та найсвятіша і рідна земля,
Що кожного з нас народила.
(Пісня «Одна калина»)
1-й учень. Україна - це отча земля, рідний край, де ми народилися. її багатства - це хліб і цукор, сталь і вугілля, літаки і комп’ютери.
2-й учень. А ще тихі озера, калинові гаї, народні пісні, які співали наші діди і прадіди, наша рідна мова.
3-й учень. Україна - це безкрайні лани пшениці, квітучі поля льону, вишневі сади, білі хати. Це гори Карпати і шахти Донбасу.
4-й учень. Україна - це розкішний вінок із рути, барвінку. Україна - це пам’ять і про минуле, і про сучасне.
5-й учень. Україна - земля, де ми живемо, де живуть наші предки. Україна - це Давній Київ і широкий Дніпро-Славутич, який несе свої води в Чорне море.
Ведуча. Але найбільше багатство нашої держави - це діти. Ви зміцнюєте нашу державу Україну, робите її ще багатшою.
5-й читець.
- Хто ти, хлопчику малий?
- Українець молодий! Український я юнак,
Лев і тризуб - то мій знак.
Я сокіл, я бистрозор,
Жовто-синій мій прапор,
Нам поможе серед бурі
Господь Бог і Святий Юрій.
6-й читець.
- Хто ти, дівчинко мала?
- Українка молода!
- А який твій знак рідненький?
- Лев і тризуб золотенький!
Жовті ниви, сині гори,
Жовто-сині в нас прапори!
Все будуть нам помагати
Господь Бог і Божа мати!
1-й читець.
Дітвора ми українська -
Хлопці і дівчата.
Хоч слабкі у нас ще руки,
Та душа завзята.
2-й читець.
Ми козацького роду
Славних предків діти.
І у школі всі вчимося
Рідний край любити.
Ми є діти українські
Хлопці і дівчата.
Рідний край наш - Україна
Велика і багата.
Про твої роздоли
І про нашу мову
Слухай нашу пісню
Щиру, колискову.
Україно рідна!
Україно-мати!
Ми про тебе пісню
Хочемо співати.
3-й читець.
Любіть Україну, козацькі сини,
Вона в нас, як мати, єдина.
Любіть Україну, шануйте и
І з вами вона не загине.
Любіть Україну, вона в нас одна,
Другої нема і не буде.
Любіть Україну, як матір щодня -
Тоді й вона вас не забуде.
Любіть Україну, як матір свою,
Як рідну, кохану дитину.
Любіть Україну, благаю, молю,
Як першу любов і єдину.
Любіть Україну, всім серцем любіть,
Священную Русь-Україну.
Як предки великі, її бороніть.
Бороніть до кінця, до загину.
Всемогутній Боже, зглянься на Вкраїну,
Хай душа ясниться кожна тут добром.
І за милосердя возвелич людину,
А добробут міряй лиш її трудом.
Злагоди й достатку людям я благаю,
На цій благодатній і святій землі.
Щоб кожен куточок був нам щедрим раєм,
Затишно жилося в місті і в селі.
Ведучий. Україна! Скільки глибини в цьому співочому слові... Це золото безмежних полів, бездонна синь зачарованих небес, тихі плеса річок, сині очі озер та ставків.
Ведуча. Це безмежні степи і ліси, зелені долини і луки, карпатські верховини і донецькі простори. Полісся і Крим, біленькі полтавські хати і велич міських краєвидів - все це наша Україна.
4-й читець.
Рідна земле моя! Я листок твій зелений,
Пісня в шелесті трав, промінь сонця в росі!
Я з грудей твоїх п’ю кришталеве натхнення,
І спішу до весни, що цвіте у красі.
Скільки світлих доріг ти для мене відкрила
До високих зірок, у широкі поля.
У мені твоя міць! У мені твоя сила!
Найдорожча з усіх, рідна земле моя.
Ведучий. Так давайте ж примножувати багатства нашої України, нехай наливається добром кожне серце!
Ведуча. Нехай кожний із нас відчує гордість за нашу державу, бо ми діти твої, Україно!
Всі разом. Ми – українці!
