Особистий сайт Коваленка Сергія Івановича

«Слово, пісне, думо Кобзарева, ви – окраса мого життя» Літературна композиція

Святково прибраний зал: на стіні портрет Шевченка у вишитому рушнику, на столі різні видання «Кобзаря» Шевченка, виставка учнівсь­ких малюнків, вислови про поета.

Ведучий. В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє людство. До них належить й ім’я великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові.

Ведуча.  Тому і не дивно, що поет писав: «Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини». Шевченко вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, а й обстави­нами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний. У своєму «Заповіті» він писав:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Ведучий.  І сьогодні, живучи у вільній незалежній Україні, ми з гордістю можемо сказати:

В сім’ї українській і по всьому світу

Ти живеш із нами, завжди серед нас.

Ти дзвениш у пісні, в полум’янім слові,

В ореолі слави, любий наш Тарас.

Ведуча.      

Живуть, Тарасе любий, поміж нас

І голос твій, і пензель твій, і слово.

Воно налите невгасимим яр-вогнем,

Навічно коване з дзвінкої криці.

Ведучий.                  

В серцях у наших буде променитись,

Живлющим житом вічно половіть

У світанковім жайворонковім колі,

Воно не пустить у наш дім чужинську рать

Тобою все здобуте розтоптати.

Йому Антеєм суджено стоять

Щасливе небо наше чатувати.

Ведуча.                

Покоління поколінню

Про тебе розкаже

І твоя, Кобзарю, слава

Не вмре, не поляже.

Ведучий.  1840 рік. Петербург. Завдяки українському письменникові Євге­ну Гребінці, вийшла у світ перша збірка Тараса Шевченка «Кобзар», в яку ввійшли всього вісім творів поета.

(Виходять читці й читають твори «Кобзаря» 1840 року: «Думи мої». «Думка». «Тополя». «Катерина», «Перебендя», «До Основ’яненка», «Та­расова ніч», «Іван Підкова»)

Ведуча.  Літературна критика схвально зустріла збірку «Кобзар». У «Літературній газеті» відразу з’явилася рецензія, в якій було сказано: «Пан Шевченко назвав ім’ям «кобзаря» збірку своїх українських дум і пісень. Ми прочитали цю збірку з величезним задоволенням і реко­мендуємо й всім аматорам малоросійської поезії».

Ведучий.   «Кобзар» за Іваном Франком, - це епоха в історії духовного розвою народу Українського, бо ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухнула, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою в українськім письменстві ясністю і простотою».

Ведуча.  Афанасьєв Чужбинський в поезії «Шевченкові» писав:

Гарно твоя кобза грає, любий мій земляче,

Вона голосно співає, голосно і плаче.

І сопілкою голосить, бурею лютує,

І чогось у Бога просить, і чогось сумує.

Ні, не люди тебе вчили, мабуть, сама доля -,

Степ, та небо, та могили, та широка воля.

Ведучий.  Шевченків «Кобзар» - це Біблія українського народу, це книга, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. І народ, який має такого поета як Шевченко, і таку вічну книгу  «Кобзар» - безсмертний. У цій книзі переплелися доля селянки-кріпачки з долею всієї неньки-України, боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою народу за щастя і волю. Автор зібрав у ній кожну сльозин­ку, найменший стогін кріпака. В багатьох хатах українців сьогодні ножна побачити портрет Тараса Шевченка, заквітчаний вишитим руш­ником, а на столі лежить його збірка «Кобзар».

Учень 1.  Бог і Біблія у хаті,

І Шевченко і Буквар, -

Той духовно є багатий.

Хто береться за «Кобзар».

Учень 2. По «Кобзарі» отім святім

Учились грамоті щасливо.

Росли задумані від дум.

Гострили гнів за Катерину,

І клали в серце тихий сум

За слізну долю удовину.

Ведуча.  Перед нами Шевченків «Кобзар», Довголітнє і прекрасне життя безсмертної цієї книги, яку читали сучасники великого поета, їхні діти, внуки і правнуки, ваші прадіди, діди й батьки. А сьогодні в рядки «Кобзаря» вчитуємося і ми.

Учень 3.

Беру «Кобзар», як хліб, з благоговінням.

Як тисячі людей «Кобзар» беруть.

Поезії великої промінням

Освітлюю душі своєї суть.

І відчуваю: так зростають сили,

Як днина прибуває навесні,

І за плечима тополині крила

Підносять догори блакить мені.

Беру «Кобзар» і вірую: допоки

На світі люди, житимуть слова:

«Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива».

Беру «Кобзар» - безцінний скарб духовний

І, українцем будучи завжди,

Горджуся, що на українській мові

«Кобзар» я маю щастя осягти.

Учень 4.

То сумна, мов пісня вечорова,

То гаряча й чиста, як зоря,

Наша рідна українська мова

Крилами була у Кобзаря.

Це вона, мов золото пшениці,

Від Славути й тихої Сули,

І її, немов перо жар-птиці.

Люди із легенди принесли.

Хоч і грози, та стоїть титаном,     

Як Дніпру, дзвеніти їй віки.

На цій мові з проклятим султаном

Вміли розмовляти козаки.

В неї серце Кобзареве б’ється,

Хоч приходив недруг не один,                

А вона й на полі їм сміється,

Обіцяє ворогові згин.

І, як мати, виглядає з хати

На співця, що мріє серед нив.

Це її, пісенну і крилату,

Він для інших рідною зробив.

І вона землі ції окраса,

Невмируща слава Кобзарю.

Я горджусь, що мовою Тараса

Нині з цілим світом говорю.

Ведучий.  Твори Тараса Шевченка поширювалися з блискавичною швидкістю, їх переписували, заносили в альбоми. А назву книжки любовно перенесли на автора, додаючи епітет «великий».

Ведуча.  На Україні поява «Кобзаря» викликала приголомшливе враження. Його вивчали напам’ять, над ним плакали, його зберігали в скринях, як найрідкіснішу коштовність. Чудесним здавалось, що із північного Петербурга пролунав вільний голос колишнього раба-украї­нця, і голос цей прозвучав по всій Україні як заклик до звільнення від рабства.

Ведучий.  Поет мріяв про нове видання. 8 березня 1847 року він записав:  «Випускаю оце в люди другого «Кобзаря» свого...» Але видання не  відбулося. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства, арешт поета перекреслили всі плани. І тільки в 1860 році в січні Шевченко отримав дозвіл на випуск «Кобзаря».

Учень 5.

Ти не ковтав би пил гулкого плацу,

Де муштра тупо вибивала крок,

В розкошах жив би панського палацу

І не страждав би від гірких думок.

Коли б забув про горе Катерини,

Про люд, чорніший чорної землі...

Кобзарю, став ти серцем України,

Ввібравши в себе всі її жалі.

Ти слово гартував на бузувірів,

Цареві в очі кидав: «Лютий кат!»

І ні на звук в піснях не злицемірив,

Ані рядка не вивів за дукат.

Найвищим для народу був знаменом

Колись твій біль - несплакана сльоза.

Твоїм ім’ям і ниві, мов рентгеном,

Вивідують, де правда, а де лжа.

Ведуча.  Шевченків «Кобзар» - це книга, творена горем і сльозами, гнівом і надією. В одному народному переказі говориться, що Шевченко усі людські болі списував у свій «Кобзар». І не любов народ відповідав любов’ю.

Учень 6.

Над Дніпром і над Невою,

За Уралом - всюди

Тобі пам’ятники світлі збудували люди,

І ми з гордістю можемо сказати:

Спи спокійно, поет,

Ми - нащадки твої

Пронесли крізь віки твоє ім’я,

Крізь колючі вітри, крізь жорстокі бої

України сини незборимі.

Спи спокійно, поет,

Образ огненний твій

Не зітерти ні бурі, ні часу,

В українській сім’ї - славній, вольній, новій,

Ми тебе не забули, Тарасе!